Білка | Белка

ІСТОРИЧНА ХРОНОЛОГІЯ

1571 - назва "Белицкие поля" згадується у подорожніх інструкціях путивльським прикордонним станицям, що охороняли південні кордони Московської держави від нападів кримських татар. Територія Білецьких полів локалізується дослідниками на найбільш вузькому місці між Ворсклою та Пслом поблизу села Білка (Сумська обл.) Поруч проходила дорога, яка з XVII ст. називалась Сагайдачний шляхом. Історик Віктор Звагельський приходить до висновку, що через Білецькі поля також проходила дорога, яка поєднувала між собою два шляхи, що вели до Путивля та Рильська: "Пряма дорога" – це найкоротший шлях через "Белицкіе поля", між Лосичами та Городищем, Ворсклою та Пслом."

Джерело:

Звагельський В. Б. Про забуту середньовічну дорогу з Посейм’я у Подонцов’я / В. Б. Звагельський // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. - 2010. - № 906, вип. 13. - С. 89

1641 - закладено прикордонний острог Речі Посполитої місто Охтирку, що після підписання Полянівського договору та розмежування у 1647 році відходить до Московського царства. Згодом Охтирка стає одним з полкових міст Слобожанщини.

1653 – в переписці Приказної ізби (орган військово-територіального управління) містечка Олешні зустрічається згадка про олешнянського сина боярського Івашку Попка, який найняв на роботу на свою пасіку «на речки на Белке» втікача з Бєлгорода, драгуна Матюшку Прокоф’єва. Тут зустрічається перша відома нам згадка гідроніму Білка.

Джерело: РДАДА, Ф.210, Оп.13, спр.203.

1659 - на річці Боромля на чолі з атаманом Корнієм Васильовим заселяються 425 людей та будують місто, яке отримує одноіменну з рікою назву. Наступного року цим новоприбулим було виділено орну та сінокосну землю. Починається нарощування активності в нашій місцевості. Пізніше Боромля, чи Боровля, як це місто називалось спочатку, стає адміністративним центром Боромлянського повіту до якого підпорядковувались Жигайлівка, Радомля і Білка.

1655-1658 - переважно з переселенців Правобережної України відбувається формування Охтирського козацького слобідського полку, у складі якого з часом з'являється Білчанська сотня.

1666 - не дивлячись на чолобитну царю сумського полковника Герасима Кондратьєва залишити за ним Охтирку, Олешню та Боромлю, ці міста переходять у склад Охтирського полку. Територія нинішньої Білки також підпорядковується новообраному охтирському полковнику.

Джерело: Опис документів і паперів, що зберігаються у Московському архіві Міністерства юстиції . - М., 1903. - Т.13. - С.539; ІРНБУВ. - Ф.ХХІХ. - Спр.151. - С.280.

1668-1669, 1675 – охтирський полковник Дем’ян Зинов’єв дає «баерак в вершине р. Белки у Сагайдачного шляху» Василю Ковальчуку та іншим білчанським козакам.

Джерело: Гумілевський Д. Г. (Філарет). Історико-статистичний опис Харківської єпархії. -Т. І.- Харківський приватний музей міської садиби, 2005. - С. 305

1675 - білчанський священик Василь Скряга у 1732 році просить дозволу в єпархіальному управлінні на перебудову існуючої церкви та згадує рік заснування попереднього, згорілого у XVII ст. з усім майном древнього храму.

1677-79 - за чолобитною боромлянських козаків Парфена Гербута, Григорія Несолонцова, Василія Ковалчука, Дениса Голубенка охтирський полковник Микола Матвіїв виділяє їм байрак у верхів'ях р.Білки поблизу Сагайдачного шляху.

1678 - майбутній полковник Охтирського полку Іван Іванович Перехрестов за вірну військову службу отримує помісні землі поблизу Білки та заселяє Микитівку. В купчій грамоті зустрічаємо згадку про Більське поле, яка подібна до назви цієї місцевості з подорожніх інструкцій путивльським прикордонним станицям за 1571 рік : " ...столб что стоит над речкою Фощевою на полугоре, а другая грань указывает по подгорю вниз по речке Боровле по конец поля Белского села, а по конец того Бельского поля под горою поставлен столб..."

Не менш цікавою є нехарактерна форма назви села - “Белское”, яка знову ж таки відносить нас до топонімів 16-го сторіччя. Також орієнтирною точкою в описі земель Івана Перехрестова є старий Білчанський міст через річку Боромлю. Якщо б слобода Білка була заснована в 1675 році (офіційна дата), навряд чи б міст якому на 1678 рік було 3 роки, називався старим. Всі ці згадки вказують на більш давній час заснування поселення.

Джерело: Центральний державний історичний архів України, м. Київ. ф.1801, оп. 1, спр. 98, с.10зв.

Центральний державний історичний архів України, м. Київ. ф.1801, оп. 1, спр. 98, с.13.

1681 - охтирські козаки, згідно царського наказу відбувають на гарнізонну службу в Київ. Вони мали об’єднатися в Путивлі з козаками сумського полку Гарасима Кондратьєва і вирушити до київської фортеці де, згідно умов Переяславської ради 1654 р., розміщувалась московська залога. Старшим над об’єднаним охтирсько-сумським загоном мав стати козак охтирського полку Микита Умонець. Білчанська сотня в складі полку також виступає на службу в Київ, всього зі слободи Білки відправилось 54 козака. Це самий ранній відомий нам список білчан, але він не відображає повного складу козачої сотні. /дивитись/

- білчанський сотник Василій Лаврентьєв син Ковальчук з дружиною та дітьми продав Охтирському полковнику Івану Івановичу Перехрестову в селі Жигайлівка на річці Боромля греблю з коморою, двором та винокурнею за 40 рублів.

Джерело:

Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : «Видавництво «Гілея», 2017. – Спеціальний випуск. – с. 11-14.

Древности слободы Белка. XVII - XVIII ст. - Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2010, с.20-22

Гумілевський Д. Г. (Філарет). Історико-статистичний опис Харківської єпархії. -Т. І.- Харківський приватний музей міської садиби, 2005. - С. 305

1684 - білчанські козаки Парфен Гербут, Григорій Богун, Василь Ковальчук, Денис Голубенко, продають за 400 золотих свою землю в вершині р.Білки гадяцькому полковнику Михайлу Васильовичу Самойловичу. Також полковник купляє землю в цій місцевості у жителів сусідніх повітів. На річці Білка облаштовує греблю і згодом поруч виникає село Буймер "Михайловка то ж". Вочевидь друга назва села, яка існувала параллельно аж до початку 20 століття була на честь полковника Михайла Самойловича, яких його ж і заселив. Адже у більш пізніх документах є згадка про "поселенное в Белчанских дачах владельческое село Буймер оно ж и Михайловка", тобто на землях, які раніше належали білчанським козакам. Також були поставлені розмежувальні стовби, розташування яких підтвердили білчанський сотник Василь Ковольчук "да старожилы рядовые казаки: Миско Лукьяновъ, Ивашко Литвинъ, Власъ Опришковъ, Сергѣй Еремѣевъ, Грицко Столяръ, Федоръ Волченка, Яковъ Колтунъ, Иванъ Козинецъ".

Джерело: Волконська Є.Г. Рід князів Волконських. СПб., 1900.-С.472-473,499-500.

1686 - полковник Іван Іванович Перехрестов проводить по містах охтирського полку перепис козаків городової служби з яких влітку 1686 року для полкової казни було взято по три вози сіна. В переписі позначено 280 прізвищ, але це не повний склад козаків слободи Білка. Також тут згадуються сотник ти писар: “К сей тетради вместо Белчанского сотника Прокопа Самойлова сотне его писарь Матфей Федоров по его велению руку приложил”.

Джерело: Древности слободы Белка. XVII - XVIII ст. - Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2010, С.23-29.

1687-89 - шведський і польський офіцер шотландського походження Патрік Гордон, перебуваючи в чині генерала на службі Московської держави брав участь в Кримських походах 1687 і 1689 рр. В Охтирці розташовувалася штаб-квартира В. В. Голіцина, який збирав війська для здійснення походу. Охтирський слобідський полк також приймає участь у цій військовій кампанії. Прямуючи з Охтирки до Сум Патрік Гордон не раз відвідував Білку і залишив про це записи в своєму щоденнику, називаючи цей населений пункт «містечко», «відкрите містечко», «сільське містечко»:

18 серпня 1687р. «Я минув велике село Тростянець і через півмилі обідав; потім, через Білку - відкрите містечко, і Микитівку - село і садибу Охтирського полковника, прямо до Сайдачному броду…»

15 березня 1689 р.«Обідав у лісі. Приїхав в Тростянець, за три довгі милі, і трохи поодаль ночував в Білці - сільському містечку».

Джерело: http://www.vostlit.info/Texts/rus13/Gordon/frametext19.htm

1688 - полковник Іван Іванович Перехрестов заселяє на своїх помісних землях село Микитівку, в якому на 1675 рік було вже 70 жителів.

1694 - у 17 ст. у військовому відношенні полковник підпорядковувався воєводі, а з іншої сторони мав майже необмежену владу в управлінні полком, тому це часто призводило до конфліктів між ними. Так у 1694 році воєвода приказної ізби (орган військово-територіального управління) в Боромлі Івашка Ізносков пише царям челобитну про те, що місцевий сотник Ян Кирилович Грек і його син - наказний сотник Петро самостійно вирішують судові справи, а деяких злодіїв і розбійників відсилають не до нього, а до полковника Івана Івановича Перехрестова в Охтирку - «судят и расправу чинят мочью своею насильством вышеописанные сотники, а ко мне в Боровлю в Приказную избу не приводят и боровенским и боровенского уезду села Белок и села Радомли и села Жигайловки казакам велят не приводить». Також воєвода згадує, що козаки ходять вільно на соляні промисли на Дон і Торські озера, не подаючи на це челобитних..

Джерело: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/CATALOGI/0029/P146.html

1704 - було проведено офіційний перепис козаків Охтирського полку. В селі Білки сотні Панаса Пештича нараховано 242 козака.

/дивитись/

Джерело: Древности слободы Белка. XVII - XVIII ст. - Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2010, С.30-41.

1705 - отримавши в 1678 році землі поблизу села Білки, Іван Іванович Перехрестов облаштовує для своїх потреб на річці Боромля нову велику греблю. Сам переїзд через греблю знаходився поблизу злиття р.Білки в р.Боромлі, недалеко від старого білчанського мосту. Скоріш за все, власність полковника з загарбницькими амбіціями під самим боком у білчан доставляла їм незручності. Але через перевищення своїх повноважень та численні скарги у 1704 році полковник Іван Перехрестов був усунутий від влади, а все його майно, в тому числі і ця гребля, перейшла в казну. В 1705 році греблю було продано білчанському попу Матвію Димитрієву. /дивитись/

Джерело: Російська державна бібліотека /Фонд 32/відділ рукописів/, к. 16, спр. 54/

1718 - введений перший подушний облік населення - ревізькі казки, що були поіменними списками населення, в яких вказувалися ім'я, по батькові та прізвище власника двору, його вік, ім'я та по батькові, членів родини із зазначенням віку, стосунків до глави сім'ї. Всього до 1858 року проведено 10 ревізій. /дивитись/

Джерело: Російський державний архів давніх актів м. Москва. ф.350, оп.1, спр.15, С. 223 - 260

1725 - "як відомо, Перський похід Петра І у 1722-23 pp. завершився придбанням Росією фактично всього західного узбережжя Каспійського моря (згідно з миром від 12 вересня 1723 p.). Проте місцеві князі Дагестану, Азербайджану та Гиляну не одразу визнали цей дипломатичний акт, і російський уряд почав придушувати їхній опір силою. Для цього в 20-х pp. XVIII ст. було здійснено кілька походів на Каспій. Слобідські полки взяли участь в останньому, Ґилянському поході, що розпочався як велика збройна акція на початку 1725 p.; аж до 1730 р. зі Слобідської України щороку висипалися нові загони козаків, які змінювали своїх товаришів, котрі несли здебільшого караульну службу, а також здійснювали короткі рейди в гори проти місцевих горців, що не бажали коритися російському урядові."

В 1725 році з Білчанської сотні в складі зведеного загону (1000 слобідських козаків) приєднаних до корпуса Матюшкина в похід виступили виборні кінні козаки - Корній Калиненко, Кіндрат Сусєдка, Степан Пердуненко, Матвій Максименко, Кіндрат Морданенко, Остап Брехунченко, Оніско Мариниченко, Клим Сеник. Для нас цікавий цей список ще й тим, що в ньому наведено перелік озброєння та припасів, які мали взяти с собою козаки. /дивитись/

"Гилянський похід, чи, радше, походи 1725-31 pp., в ході яких слобідські козаки в складі російської армії вперше побували аж на південно-західному узбережжя Каспійського моря, став новим довготривалим і болісним випробуванням для слобідського козацького війська."

Джерело:

Журавльов Д. В. Військова справа в слобідських козацьких полках у другій половині XVII - першій половині XVIII ст.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2002. - 183 арк. - Бібліогр.: С.138, 139,143.

Центральний державний історичний архів України, м. Київ Ф. 1721, оп. 1, спр. 15, с. 24 - 24 зв.

1725 - землі жителів слободи Білки межували з селом Михайлівка (зараз Буймер) і судячи по архівним документам між ними часто виникали конфлікти. Якщо проблема не вирішувалась на місцевому рівні, білчани звертались до охтирського полковника. Цей лист до Олексія Леонтієвича Лесевицького від білчанського сотника Михайла Лукьянова. Причиною написання стала крадіжка сіна у Стецка Колісниченка михайлівським жителем. /дивитись/

Джерело: Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Фонд 1721, оп.1, спр.11, с. 63-64зв.

1726 - в зв’язку з передачею Охтирського полку до Військовій колегії проведено перепис населення, згідно якому у Білчанській сотні налічувалось 337 чоловік. /дивитись/

Джерело: А. О. В'юник. БІЛКА: науково-художнє видання / - З-те вид., переробл. і доповн. -X .: «Діса плюс», 2015. - с.23-28.

1732 - "в Сумах була заснована канцелярія Комісії запровадження слобідських полків, яка діяла до 1743 р. Очолював цю Комісію генерал-лейтенант князь Олексій Шаховський. Ця установа повинна була наглядати за правильним вирішенням справ у полкових канцеляріях, які створювалися з полкових ратуш та прирівнювалися до провінційних канцелярій. Головами в полкових канцеляріях були полковники. Вирішення справ у новостворених установах відбувалося за російськими законами замість колишніх «обикностей». На вирішення судових справ у полкових канцеляріях можна було скаржитися в канцелярію Комісії, а на останню подавати апеляцію до Військової колегії чи Сенату. Усі новостворені установи утримували слобожани. При полкових канцеляріях створювались спеціальні установи для приведення в порядок земельних відносин між власниками маєтків. У ці контори було наказано подавати всі колишні купчі, записи, які надавалися полковничими універсалами, а також інші записи на села, хутори, млини, ліси, сади тощо. Але багато поміщиків залишалося без формальних підтверджень на право власності. Відсутність документів на землі пояснювалася тим, що старшини купували козацькі наділи, які за законом не могли продаватися. Купівля земель у козацьких підпомічників заборонялася, оскільки їх нерухома власність складала земельний фонд козацької служби. Такі наділи не могли продаватися особам іншого стану. Наслідком реформ в аграрній галузі було скасування головної переваги козаків – вільного заняття земель. Хто володів нерухомим майном до цього часу, за тим це право зберігалося, хоча б на це не було ніяких письмових підтверджень. Полковник позбавлявся права розподіляти наділи. За постановою Комісії О.Шаховського, посада слобідського полковника прирівнювалася до чину прем’єр-майора. Цей наказ надавав можливість старшині отримати чини, означені в «Табелі про ранги». Замість жалування полковники та полкова ст аршина отримували визначену кількість підпомічників: полковники – по п’ятнадцять дворів, судді – по шість, ротмістри – по п’ять, писарі – по три двори. Сотники почали призначатися Воєнною колегією з трьох кандидатур за атестаціями полковників."

Проводиться перепис Слобідських полків. Для керівництва призначений майор Михайло Хрущов. Переписані жителі дворів з вказівкою власників, їх братів, батьків, синів, "свойственников" і робітників з позначенням віку. В результаті в Білці нараховано 290 дворів, 375 хат та 1231 мешканців. Вперше згадується церковно-приходська школа та шпиталь. /дивитись/ "Згідно з переписом, до складу населення тоді входили: козаки, цехові, піддані, духовні. Найбільшу кількість становили власницькі піддані, потім йшла група підпомічників та підсусідків. Слобідські полки підпорядковувалися бригадирові, який був підлеглим начальникові Української дивізії. Усі посполиті, які потрапили у залежність до офіцерів новоствореного полку, перетворилися фактично на кріпаків. Таким чином, реформи, що відбулися в слобідському суспільстві при правлінні Анни Іоанівни, негативно позначилися на автономії регіону. Наслідком цих нововведень стало те, що слобідські козаки почали переселятися на Дон та Волгу."

Джерело:

Суспільно-політичні процеси на українських землях: історія, проблеми, перспективи : зб. матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., м. Суми, 21 травня 2013 р. / за заг. ред. В. А. Нестеренка. – Суми : Сумський державний університет, 2013. – с.5-6

Древности слободы Белка. XVII - XVIII ст. - Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2010, С.48-75.

1740 - у труді Філарета Гумілевського "Историко-статистическое описание Харьковской епархии " зустрічаємо виписку, яка повідомляє про конфлікт між двома священиками роду Скряг : "В указе консистории от 15 января 1740 г. видим характеристическую черту того времени, выразившуюся в белчанском священнике. «Ахтырскаго полка села Белков Николаевской церкви священник Василий Афанасьев Скрага» жалуется, что тогда как при белковском храме имеется прихожан 350 дворов и он, проситель, посвящен в викарного священника, — дядя его не дает ему доходов на том основании, что дед просителя, а отец дяди будто бы пред смертью разделил приход пятерым сыновьям своим, из которых трое умерли, четвертый в военной службе, почему и наследником остается он один – дядя. Консистория удовлетворила жалобу просителя, хотя дядя его указывал еще и на то, что он сам строил церковь."

1749 - землі Білчанської сотні були обміряні і затверджені за нею. “Рапорт подпрапорного Лихневича о землях сотни Белчанской , 1749 г. ...Речки Краковки погранную криницу по перемеру явилось верстъ 3 и 236 трехъ аршинныхъ саженей которою полковою землею от алешанскихъ дачъ владеетъ владелецъ Осип Надаржинскій а от той речки до урочища Мелницкого логу по перемере явилось верстъ 8 и 12 трехъ аршинныхъ саженей которою полковою землею владѣют и нине села Белки обиватели, а оттого Мелницкого логу до урочища прозиваемого Панматченого леска по перемере явилось верстъ 7 и 12 трехъ аршинных саженей которою полковою землею от алешанских и лебединских дачъ владѣютъ владѣлцы Василий Полуботокъ да подпрапорной Поликарпъ Новоселской и на оной землѣ состоитъ поселенное село Буймеръ и при ономъ селѣ мельница на речки Белки а от Панматчинного леска внизъ по сухой Камянки да завладенной полковницею Осиповою землѣ по перемере явилось верстъ 12 и 5 трехъ аршинныхъ саженей которою землею и нинѣ владѣютъ села Белки обиватели а от Сагайдачного шляху в той же округе верхъ Хвощевских вершинъ, верстъ на две владѣетъ владѣлецъ землею маіоръ Надаржинской а оной завладенной полковницею Осиповою полковой землѣ до урочища верхъ Копьевого леска кургани по перемере явилось верстъ 7 и 494 трехъ аршинныхъ саженей на которой землъ от боровенской дачи состоитъ поселенное село Никитовка з слободкою при которой и мелница с новопостроиннимъ домомъ на речки Грузкой да другая мелница на речки Боромлѣ близъ ея полковницы Осиповой дому в которомъ и нине жительство имѣетъ да над оною жъ речкою Боромлею поселенной хутор в урочище прозиваемомъ Духновки а от того кургана и Копьевого леска по старой пещаной бродъ по перемеру явилось верстъ 7 и 280 треаршинных саженей на которой полковой землѣ состоитъ поселенная деревня Лагутовка и при оной мелница на речкѣ Боромлѣ и оною полковою землею по узъ боровенскіе и родомскіе дачи владѣетъ владелецъ маіор Надаржинской да въ той же округѣ на речки Родомлѣ поселеніемъ состоитъ мелница отъ волновских дачъ прозиваемая Ковтуновская которою владеетъ обозная Надоржинская и оная вишше писанная къ белчанской сотнъ окружная полковая земля состоитъ за неимѣніемъ указа и круговой выписи по сказкамъ старожилихъ белчанскихъ людей - Деныса Порубая, Андрея Колибаби, Данила Кручка, Якова Липового, Андрея Дьяченка, Костантина Яценка да Павла Дубовика. Подпрапорной Григорій Лихневичъ”

Джерело: Багалій Д.І. Матеріали до історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави (Харківської і почасти Воронезької губерній) у XVI-XVIII століттях. -Т.І, 1886. - С.288

1756 - малоросійського регіменту військовий товариш Полікарп Іванов Новосєльський купив у жителя слободи Білки Йосипа Іванова Скряги поблизу Миколаївської церкви житловий двір з усіма будовами та поблизу Білки на річці Боромлі третю частину ставку і Жереверовських млинів, Веприцький вільховий ліс і сінокісну Курилівську балку з хутором, та дворовий пляц у Білці, де раніше стояв шинок, поблизу Зубовки в Круглому байраку пасічне місце, разом з ним орні та сінокісні землі в Литвиновських лісах, в урочищі за Косовцевою хаткою в Мянчиному куті та біля Глубокого яру орну та сінокісну землю, також в Зубовці третину власницьких дворів з усіх їх землями.

Джерело: http://oaji.net/articles/2016/1533-1479204159.pdf (с.157)

1761 - в описі церковного майна згадується пожежа, що знищила документи. По всій видимості в цій пожежі згоріла вся будівля церкви і відбудувати нову жителям вдалося лише в наступному десятилітті.

- Анна Степанівна (вдова полкового хорунжего Федора Матвійова Скряги) за уступним листом передала дяку Миколаївської церкви Івану Стеценкову садибу у Білці.

Джерело: Державний архів Харківської області ф.32, оп.1, спр.3, с.4

1764 - «Протягом 1762–1764 рр. на Слобожанщині діяла “Комісія про Слобідські полки” на чолі з Євдокимом Щербініним . Завдання Комісії полягало в розслідуванні скарг козаків на зловживання слобідської старшини та ревізуванні фінансово-фіскальної діяльності слобідських полкових канцелярій. Інакше кажучи, Комісія мала відшукати беззаперечні докази “негараздів” у Слобідських козацьких полках для реалізації урядового наміру їх ліквідувати.»

Планувалося реорганізувати козацькі полки в регулярні військові частини. Під час цієї комісії проведено перепис Охтирського полку. В документі зустрічаються згадки про місцезнаходження осіб, що вносились до списку, зокрема ми дізнаємось, що білчанин Остап Ященко був «в его превосходителства господина генерал-маеора Поскочина на карауле». Микита Васильович Поскочин здійснював загальне керівництво Слобідськими козацькими полками в усьому, що стосувалося комплектування, забезпечення, участі в походах. Тобто козак Остап Ященко знаходився в охороні при Бригадній канцелярії. Козаки Григорій Обужник, Данило Служенко, Іван Лобода - «в полковой канцелярії на караулі в казни» - знаходилась в Охтирці. Гаврило Буряка, Іван Онда, Олексій Калинник, Іван Хоменко, Микита Кащенко «в Полще при могазеїнах». Після завершення Семилітньої війни, в якій брав участь і Охирський полк, деяка частина козаків залишалась для охорони армійських складів на території Речі Посполитої. Знайдена поблизу Білки срібна монета 1/24 талера з території Померанії (південь Балтійського моря) як раз може свідчити про участь білчан у тих військових кампаніях. Монета має штучно зроблену дірку для прикріплення чи носіння, і скоріш за все для її власника мала цінність не тільки як дорогоцінний метал, а і як річ, що нагадувала про ті події. Цілком можливо, що монета належала одному з козаків з цього списку. Прокоп Максименко, Іван Носуля, Олексій Колібаба, Іван Сусєдка, Семен Левцук, Василь Привозін, Артем Величко – «на лінії». Йдеться про Українську лінію – це військово-інженерна система земляних укріплень у 1731–1770 роках споруджена для захисту від нападів кримських і ногайських татар. На території України проходила через Запорожжя, Слобожанщину і Донбас. Такі відрядження білчан на Українську лінію та у порубіжні фортеці Ізюм, Тор і Бахмут тривали по кілька місяців. /дивитись/

Джерело: Список козаків Охтирського слобідського полку 1764 р. / С. Потапенко // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 21. — К., 2010. — С. 78-80.

1765 - На території слобідських полків було утворено Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові, до складу якої війшла Охтирська провінція та інші. Білка входить в склад Боромлянського комісарства. Охтирський козацький полк ліквідовано та замість нього створений регулярний 12-й Охтирський гусарський полк, який існував до 1918 року. Першим командиром полку стає бригадир граф І.М. Подгоричані. Козаки втратили привілеї (крім привілеїв винокуріння, солевидобутку і особистої свободи) і стали так званими "військовими обивателями", зобов'язаними платити подушний податок. При цьому козацькій старшині був наданий вибір або піти у відставку, або вступити в регулярні полки. Військові без бойового досвіду отримували звання чином нижче. Старшина українського козацтва переходить в інший клас - російське дворянство та отримує більш широкі права та можливості, при цьому нарощується економічний тиск на інші нижчі верстви населення. Слобідське козацтво припиняє своє існування.

1774 - за кошти громади у селі побудовано дерев'яну однопрестольну церкву в ім'я Святителя і Чудотворця Миколая.

Джерело: https://issuu.com/velichko/docs/untitled.fr11

1784 - військовий обиватель Федор Григорієв Сміян подає прохання в Охтирську провінційну канцелярію, що стосується його землі, яка знаходилась поблизу Родительського яру.

28 червня 1780 року вийшов наказ, згідно якому всі поміщики, що володіли землею мали документально підтвердити своє право володіння. Вихід цього розпорядження запустив процес уточнення меж земельних володінь і це спричинило численні конфлікти з поданнями на оскарження та судовими справами. Так і у випадку з білчанином Федором Сміяном, йому довелося відстоювати свої пахотні землі, що були викуплені у боромлянина Єреми Даценка. Сміян згадує, що цією землею володіли його родичі «из давних лет до шведской войны», тобто до 1700 року. Криничанський же житель Шабельник арендував Сміянову землю та мав ділянку поруч, куплену раніше у Кіндрата Сосєдки. Однак він не зміг підтвердити своєї купівлі та ще й називав арендовану у Сміяна сусідську ділянку своєю. А коли князь Кантимир закріпачив Криничне, то і землі селян попали у власність нового поміщика, таким чином Федір Сміян потрапив у пряму конфронтацію з землевласником високого статку.

Джерело: Центральний державний історичний архів України, м. Київ. /Фонд 1949, оп. 1, спр. 109, С.31об.-32

1780-96 - Слобідсько-Українська губернія ліквідована і увійшла до складу Харківського намісництва з повітовими центрами.

1793 - надвірний радник Акім Степанович Галкін купує землю, ставок і водяний млин на хуторі Маньківщина в Білці у колезького комісара Михайла Мануйловича Нахімова.

Джерело: Державний архів Харківської області ф.32, оп.1, спр.3, с.3 зв.

1796 - замість Харківського намісництва було відновлено Слобідсько - Українську губернію. Білка відноситься до Охтирського повіту.

1813 - охтирський міщанин Максим Сізарєв купив в слободі Білка садибу у військового товариша Івана Рожанського.

Джерело: Державний архів Харківської області ф.32, оп.1, спр.3, с.4 зв.

1835 - Слобідсько-Українську губернію було перейменовано на Харківську губернію.

1836 - за кошти графіні Ганни Коновніциною побудована однопрестольна кам'яна церква Казанської Божої Матері у с. Микитівка.

1844 - відкрито громадську школу, яка діяла окремо від церковно-приходської.

1852 - 19 жовтня в Харківську Палату Державного Майна разом з вироком Білчанського товариства про їх бажання на місце старої дерев'яної Миколаївської церкви побудувати нову кам'яну, було надано план цієї церкви, складений Харківським губернським архітектором Федором Івановичем Даниловим. Наказ про дозвіл на будівництво кам'яної церкви в слободі Білка “...из Харьковской Духовной Консистории, Ахтырскому Духовному Правлению. Консистория слушали: Прошение Ахтырскаго уезда слободы Белки Николаевской церкви Священника Василия Яковлева и Старосты казеннаго крестьянина Алексея Кулинчинка, при котором приложив план, Губернским Архитектором Даниловым, составленный на построение в оной слободе каменной церкви во именование того ж Святителя Николая, просят преподать Архипастырское благословение на начало их предприятия, и выдать книгу на два года, для сбора подаяний, на имена избранных для сего Государственных крестьян, снестись с кем следует о командировании архитектора, или другаго Чиновника для отвода под постройку церкви места и разбивки онаго, - и резолюцию Его Преосвященства на сем прошении последовавшую, в которой изображено: в консисторию. План выдан просителям. Определили: и Его Преосвященство утвердил: отнестись к Г. Губернскому Архитектору Данилову и просить его отрядиться в слободу Белку Ахтырскаго уезда для отвода места под постройку церкви и разбивки онаго, а причту церкви и церковному Старосте чрез Ахтырское Духовное Правление предписать, выслать Г. Архитектору прогонныя деньги или лошадей с приличным экипажем для поездки в слободу Белку, о чем уведомить и Г. Губернскаго Архитектора. мая 31 дня 1852 года Протоиерей Стефан Антоновский ”

Джерело: Державний архів Сумської області ф.804, оп.2, спр.93, с. 1-1зв.

1867 - у Білці завершено будівництво кам'яного однопрестольного храму святителя Миколая.

- за розпорядженням єпархіального начальства було дозволено стару дерев’яну будівлю Миколаївської церкви розібрати і придатне дерево вжити на устрій огорожі навколо нової церкви, непридатне ж використати на вугілля, а залізо на дах нової дзвіниці.

Джерело: Харківські єпархіальні відомості. – 1868, 1 серпня. – № 15. - С. 404.

1877 - побудовано ділянку Південної залізниці , яка зв'язала шляхами між собою Харків і Суми. У білчан з'явилась можливість потягом відвідувати великі міста.

1880 - на громадські кошти для школи збудовано новий дерев'яний будинок з двома класними кімнатами і квартирою для вчителів. Пізніше будинок був обкладений цеглою.

1884 - уповноважені від суспільства слободи Білки Михайло Олексійович Кулінченко та Іван Павлович Герасименко подали прохання на заснування окремого від Тростянецького волосного правління. Причиною подачі цього прохання був ряд причин. Перш за все, це велика відстань до Тростянця. Відмічено, що деяким селянам - хуторянам доводиться долати близько 18 верст і більше. Також сполученню заважали сезонні розливи рік.

"Волосна управа - виконавчий орган селянського станового самоврядування, запроваджений внаслідок ліквідації кріпацтва. До складу управи входили волосний старшина, сільські старости волості та писар. Останній міг бути як обраним, так і призначуваним. Якщо волость складалася з однієї громади, то до складу волосної управи замість старости обирався помічник старшини. Спершу була колегіальним органом, згодом, із розширенням компетенції сільських сходів, управа ставала державною бюрократичною установою, в якій діяльність селян фіксувалася в журналах. Їхня кількість постійно зростала й дійшла до 100. Управа здійснювала стягнення податків і недоїмок, розподіляла й контролювала виконання натуральних повинностей, продавала селянську землю за борги, а також вела облік нижніх чинів запасу. Брала участь у виділенні призовників для строкової служби та виконанні військової повинності. Сприяла чиновникам акцизного відомства у зборі відомостей про вирощування тютюну. Волосні управи підпорядковувалися в лівобережних і південних українських губерніях із 1874 мировому посереднику, а після ліквідації цієї посади — повітовим у селянських справах присутствіям. Із 1889 вони перейшли у відання земських дільничних начальників. У своєму підпорядкуванні мали сільські управи. При кожній волосній управі 1861—1903 були приміщення для утримання арештантів («холодні»). Припинила діяльність 1917."

Джерело:

Державний архів Харківської області ф.16, оп.1, спр.7654

https://uk.wikipedia.org/wiki/Волосна_управа

1869 - 23 вересня за розпорядженням єпархіального начальства дозволено було збудувати кам'яну огорожу і караулку при Миколаївській церкві.

Джерело: Харківські єпархіальні відомості. – 1869, 15 жовтня. – № 20. - С. 156

1894 - в сторожці була відкрита церковно-парафіяльна школа, що містила не більше 15-ти учнів. Навчання в школі проводив місцевий диякон. У 1896 році став утворюватись хор півчих при церкві. Керувати ним був запрошений учитель земської школи Яків Андрійович М’яло. В кінці 1899 року стараннями настоятеля церкви Василя Яновського та жителів села була зібрана сума для спорудження нової будівлі церковної школи, яка містила б 70 учнів. Новим учителем був призначений Іван Никандрович Бут, який добре знав церковний спів. З цього часу почалося активне життя хору, який на 1902 р. налічував вже 30 півчих із числа парафіян та учнів школи.

Джерело: Величко С.Ю. 150 років Миколаївському храму в с. Білка, 2017.- С.18

1908 - земством побудовано будинок для лікарської дільниці, яка обслуговувала Білку та навколишні села та хутори.

1912 - побудовано нову цегляну школу, в якій було шість класних кімнат, вчительська, роздягальня. З докладу Охтирського повітового земського правління за 1911 рік: "Вопрос о постройке школы в Белке возник в земском собрании 1909 г. случайно, в виду сокращения в общем на три комплекта школ Становой, Поповке Жигайловской волости и в Поляном в каждой по одному коплекту, но при этом не было указано должна ли новая школа в Белке быть самостоятельной, или же она должна служить для расширения существующей двухлассной. Для населения удобно было бы построить новую школу на противоположном конце села , ближе к Никитовке, но на просьбу управы отвести в указанном районе усадебное место - общество ответило отказом и предложило воспользоваться усадьбой смежной с существующей школой.

Принимая во внимание отсутствие необходимой усадьбы, а также то обстоятельство, что аренда дома г. Могильного , в котором помещается два класса существующей школы, оканчивается в этом году и что владелец возобновить аренды не намерен, Управа остановилась на мысли устроить новую школу смежно с старой, поместив в новом здании лишь одни классы, на 280 учеников, а в старом разместить все остальные помещения школы, квартиры учащаго персонала, библиотеку, класс ручного труда и помещение для приготовления и раздачи учащимся горячих завтраков. Школьная комиссия с таким предложением Управы согласилась и рекомендовала устроить классы на 60, 50, 50, 40, 80 учен., т.е. всего на 280 учен., тогда как теперь имеется помещений на 215 учен. Школа эта должна строиться также с отменой некоторых второстепенных работ, т.к. площадь новаго здания весьма значительна и к тому же необходимы значительныя переделки в старом здании."

Джерело: Доклады Ахтырской уездной земской управы Ахтырскому чрезвычайному уездному земскому собранию 24 апреля 1911 года.- Ахтырка, 1911. – с. 3-4

1920 - в Білці обрана перша сільська рада.

1931 - відкрито пологовий будинок і стоматологічний кабінет.

1932-33 - конфіскація представниками радянської влади врожаю зернових та інших продуктів харчування у селян призводить до масового голоду, який забрав багато життів як на Тростянеччині , так і по всій Україні. /дивитись/

15 жовтня 1941 - на територію білчанської сільради вторглись німецькі війська.

22 лютого 1943 - перше звільнення с. Білка від німецьких військ.

17-18 серпня 1943 - від німців звільнені села Хвощова, Микитівка , Грузьке.

19 серпня 1943 - визволення с. Білка зі спогадів ветеранів 206-ї стрілецької дивізії: "Село Білка звільнила 206 стрілецька Корсунська Червонопрапорна орденів Суворова, Кутузова і Б. Хмельницького Дивізія, яка входила до складу 4-го стрілецького корпусу 40-ї Армії Воронежського фронту. За село вели бої 722, 737, 748 стрілецькі полки, 661 артилерійський полк, 35-й окремий артилерійський протитанковий дивізіон. 9-10 серпня 1943 року з боями звільнили с. Боромлю. Йшли в напрямку с.Білка, м. Гадяч. Із східної сторони с. Білка німці вели вогонь із танків і штурмових самохідних гармат, а із станції Скрягівка і Смородино артилерійський вогонь. Перейти залізничну дорогу не вдалось. Залізничну дорогу Суми-Харків не змогли взяти і інші з’єднання 40-ї Армії. Бої прийняли затяжний характер. Німецькі танки і самохідки курсували біля полотна безперервно. Вночі 16 серпня розвідувальна група 206 стрілецької дивізіі разом із розвідниками 722 стрілецького полку перебралися через насип, перейшли річку і закріпилися на невеличкому хуторці /вулиця Набережна/. Розвідники знищили бойові склади німців, але до села не дійшли. 17 серпня о 6 годині ранку, в штаб дивізії поступило донесення командира 722 стрілецького полку Носальова М. А., в якому повідомлялося, що 722 стрілецький полк зачепився за село Білка. О 7 годині штаб дивізіі відправив в штаб 47-го стрілецького корпусу донесення, що 206 дивізія оволоділа хутором на схід від села. На світанку 19 серпня після короткої - артилерійської підготовки піхота дивізіі штурмувала опорні пункти оборони німців. Наші війська вели наступ через луки, що між Олексино і с.Білка. Німецька артилерія весь час била по наших військах, на щастя снаряди тонули в болоті і не всі розривалися. Крім того, рано вранці 19 серпня був туман над луками і бійцям було легше підбиратися до села непоміченими. Важкий був бій, багато загинуло наших солдатів. 0 9-10 годині село було повністю визволено."

bilka-selo.wixsite.com